ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ "НА ВІСТРІ ПОЛУМ'Я СВІЧІ"
Вчитель: Скотилася сльозина Україні на щоку...
Неповторний, проникливий, своєрідний, вишитий українською інтонацією голос Назарія Яремчука. Неповні сорок чотири роки... Боже, як це мало! 1 як багато зробив він для всіх, хто мав щастя притулитися до його пісні, його голосу, його великої душі...
1-й учень: Нелегку стежку дарувала йому доля. Ще малим хлопчиком залишився сиротою, входив у життя, покладаючись лише на себе. Ще змалечку залетіла зоря-зоряниця в його душу, щоб по жарині розсипатись у піснях, які задзвеніли на його вустах.
Ведучий: Назарій народився ЗО листопада 1951 року — в пізню і непривітну осінь прийшла у наш світ людина світла, промениста, привітна. Проте терпкий і тихий сум пізньої осені буде оповивати його долю впродовж усього життя...
2- й учень: Мокра осінь мандрує по світу —
Пізня осінь і пізні дощі, 1 тумани ховаються в листі, Що стремить ще на голім куші... Забрела мокра осінь до лісу, Сизий слід на стежині лишила, Притулилась до клена старого, Шлейф на стовбур сирий почепила... По ялицях віялом тріснула, Доторкнулась мосту до чола, Сіла в мокрий човен листопада І у далеч мокру попливла... Залишила мокрий вітер в вітті, У опалім листі — мокрий шум, Пеленою сизою повитий, У душі — терпкий і тихий сум...
Ведуча: Він серед тих небагатьох, що здійняли пісенне небо над нами, змусили нас прислухатись до неповторної рідної пісні... Володимир Івасюк, Василь Зінкевич і наймолодший — Назарій Яремчук. Це вони відкрили нову сторінку нашої пісенної творчості, увібравши народні інтонації, дали пісні ширші і пружніші крила. Володимир Івасюк із ярликом "божевільного генія" загинув у тридцятилітньому віці...
3- й учень: Ліс захмелілий від сонця й весни,
Барви розлито навкруг кольорові... Дивляться очі погаслі у синь, Руту червону потоплено в крові... Господи, де Ти? Ти є, чи нема? Глянь, усевидющий, — очі бо маєш... Бачиш, моя Україна сліпа! Глянь, вона знову в крові спливає! Знов хрестоносці нові із ножем Прямо у серце її ударяють!.. Ні, нас не вбити! — Володя мовчить Але ж Василь та Назарій співають!
Ведучий: Назарій був людиною делікатної душі. Не вмів відмовляти проханням друзів, знайомих. Цим іноді користалися занадто настирливі і, на жаль, не дуже здібні піснетворці, які постійно набридали йому: ну запиши мою пісню, ну запиши, прошу, благаю. І що цікаво, Назарій у багатьох випадках з досить посередніх творінь своїм голосом ліпив пісні, які запам'ятовувалися надовго. Воістину, де торкнеться рука таланту — там чорне стає світлим.
Ведуча: Назарій Яремчук — глибоко національний співак, ніколи не втрачав гідності, не міняв її ні за гроші, ні за будь-які звання та привілеї, які в комуністичну добу щедро роздавалися митцям послужливим, згорбленим у покорі. На той час було престижним виступати на Центральному телебаченні в Москві. Якщо покажуть там, то в Києві на тебе вже інакше дивляться, ти вже свій. Та не таку натуру мав Назарій, щоб оббивати московські пороги. А скільки його заманювали російськими піснями, обіцяючи і всесвітню славу, і престижні гастролі, і великі гроші.
Ведучий:
Любов до рідної землі, до рідного народу була якоюсь глибинною і всепоглинаючою. Як він весь світився, коли наша Україна стала незалежною.
Ще задовго до незалежності він проспівав пісню "Запорізькі козаки", де є слова "научіть нащадків так любити волю". Багатьом можновладцям вони кісткою стали в горлі, бо Україна ще була "між рівними рівна, між вільними вільна". Але яке то було щастя, коли в потужному пориві встав зал, уперше наспівуючи разом із Назарієм "наших козаченьків".
(Звучить пісня "Запорізькі козаки".)
Ведуча:
Українська пісня була його долею, великою і дорогою нагородою на все життя, його сутністю і таким же безмірно великим болем...
4-й учень:
Я несу свою ношу — і тяжка, і безцінна, Не покину, хоч як хай втомлюся, Я — щасливий між вас, мене Пісня обрала, Я за неї із вами молюся... Пісне!
Моя бентежна радосте і жадання, Моя любове перша і остання, Моя пекельна муко і страждання, Весняний цвіте мій, тендітний, ранній, Найкраща жінко в світі, наймиліша, Моя молитво щира, найніжніша, Моя неволе, що солодша меду... У мене більше доріг нема, окрім тієї, Пісне, що до тебе...
Ведучий:
Назарій ніколи не прагнув хизуватися у всіх на виду. Любив жартувати, любив друзів, любив просто людей, любив щире товариство. На жаль, дехто зловживав його прихильністю.
Одна з найулюбленіших його пісень — це "Одинокий вожак". В цій пісні він співав про себе. Він був справді вожаком у пісенному професіональному товаристві.
(Присутні прослуховують пісню "Одинокий вожак").
Ведуча: Про кожну пісню можна багато цікавого розповідати. За кожною стоїть окреме незвичне життя видатного співака — зірки. Коли записували пісню "Лелека з України", Назарій зізнався Вадиму Крищенку: "Сьогодні я вперше, співаючи, плакав". І потім розповів, що його старший брат давно живе в Канаді, а лише рік тому вони вперше побачились. Пісня "Лелека з України" саме про наших емігрантів, про те листя з українського дерева, що розлетілося по всьому світу.
(Пісня "Лелека з України")
Ведучий: Якось, повернувшись із гастролей по Латинській Америці, він з болем сказав: "А знаєте, що в світі ще так мало нас знають, для більшості ми просто "рашен". Коли я розповідав їм про Україну, про нашу державу, про народ, у багатьох від здивування розширювались очі: "Невже? Хіба? Та не може бути!" І тут Назарій попросив: "Напишіть, будь ласка, пісню про Україну, про нашу державу, яку не всі знають, але яка заслуговує, щоб про неї знали". І згодом це зробив Вадим Крищенко. Пісня називається "Невідома Україна", але він, на жаль, уже не зміг покласти її на свій голос. Назарій, ніби вибачаючись, сказав: "Я не маю вже сил. Може, хтось із моїх друзів завершить задумане".
5- й учень: Ви знали: десь є Україна,
Край світу, таке заграниччя! Квітучий віночок, намисто І дуже жіноче обличчя. Для вас Україна — калина, їй треба плече, щоб не впасти. Ось інша — наш дуб український, Який він міцний, коренастий! Ви знали: земля ця — красуня, Тендітна і ніжна, мов ружа. Погляньте — тут вроди не менше, Вона ж — не тендітна, а дужа. Ви знали: вона голосиста, Співає і плаче небога... Прислухайтесь! Він дивовижний! А гідність проміниться з нього! То трохи журливий, то жвавий, То добрий і весь — осяйний! То погляд її — України, Мужній, пречистий, живий!
Ведуча: Нашого солов'я Назарія Яремчука народила буковинська земля. Неповторний світ і дух вижницьких Карпат промениться чи не в кожній його пісні, палка синівська любов до цього сонячного шматочка української землі пронизувала все його життя...
6- й учень: Мої смереки й верховини,
Мої плаї, стрімкі потоки, Я пригортаю вас до себе,
Я обнімаю тебе, брате, Мій Черемоше синьоокий. Я захищу вас від негоди Руками-крилами лелеки, Щоб втамувати нашу спрагу, Я випаду дощем у спеку, Побіля ватри, що у серці, Усіх вас хочу відігріти, Ношу в душі своїй сто свічок, Щоб вам у темені світити... Складаю Богу дяку щиру За те, що з вами нині й прісно, Що пригортаю всіх до себе... Побіля вас усіх, живих і предків, На варті стане моя Пісня... Ведучий: Ніжно любив співак свою маму Марію, яка померла, коли йому ледве виповнилось двадцять літ. Світлій пам'яті матері — Марії присвячується пісня "Мамо, добра ти моя ненько, мамо, мамо, вишенько біленька". На честь мами він пізніше назве Марією свою доню. (Звучить пісня "Мамо, добра ти моя ненько... ") 7-й учень: Стала сива мама побіля порога,
Задивилась пильно в далеку дорогу:
3- Синоньку, мій сину, мій розкішний цвіте, Як високо, рідний, зірка твоя світить...
Материнські очі не відали втоми, Виглядали сина з всіх доріг додому, І звертався погляд у високе небо:
4- Синоньку, кровинко, я молюсь за тебе...
Час чоло змережив, посріблені скроні, Складені в молитві мамині долоні:
5- Боже, Ти — всесильний, Ти можеш воліти, Пошли йому сили щедро так горіти...
Дорога збігла десь за небокрай:
6- Боже, мою силу сину передай... Почуй мене, Боже... Таких — небагато, Він же сонце носить... — шепотіла мати.
Мама у молитві — благальна і тиха, Мама — як закляття від всякого лиха. Мама у молитві побіля порога — Живе осереддя Добра світового.
Ведуча: У 70-80 роки минулого століття, коли українська мова цілеспрямовано виживалася з культури і науки, Назарій Яремчук уперто продовжував співати рідною мовою. За текстами співаних ним пісень можна було вивчати рідне слово.
1- й учень: Рідне слово — солодше від меду,
Коли лине чуже усуціль, Рідна мово, — найкраща з мелодій, Що лунають мені звідусіль, Рідне слово — цілюще, мов ліки, Як кришталь, рідна мова дзвенить, Рідна мово, ти завжди велика, Бо єдина у світі така.
Ведучий: Радянсько-афганську війну, що тривала ціле десятиліття, Назарій бачив на власні очі. Повернувшись після поїздки до Афганістану, він попросив А. Матвійчука та В. Прокопика написати для нього пісню. Так з'явилась "Не жди мене...". Матері втрачали свідомість...
(Виконується пісня "Не жди мене... ").
Ведуча: Співак побував на чорнобильській землі, уже в перші місяці після катастрофи 26 квітня...
2- й учень: Сідає сонце за похмурий ліс,
І обриси реактора вже стерті, Це місто вмерло, може, назавжди. Тут кожний крок лише назустріч смерті.
Зіниці чорних і печальних днів На цвинтарі оцім. Весна — німа... Мов привид, місто. Місто без вогнів, Була душа у нього... Вже нема...
Тут плаче горобина, білий цвіт, Поранений, облився кров'ю рясно... Берези — ніби вдови, чорний біль... Тріпоче вітер сивину дочасну...
Кохана земле, страднице моя! Твої криниці, рідна, — кухлі смерті! І полем заярілим, й по шляхах — Скрізь зводить смерть зі стронцію паперті...
Ведучий: Цілих двадцять ліг із двадцятип'ятилітньої творчості Назарія припадають на той химерний світ, де під корінь стиналися найменші паростки свободи в будь-яких проявах. Світ, у якому нетерпимість була нормою життя, а всесильне чиновництво безжалісно розправлялося з талантами...
Майже двадцять літ йшов Назарій до високого звання "народний артист України"...
1- й учень: Знову не запитано в народу,
Знов про нього взяв хтось і забув — Хто назвав тебе "народним" нині?.. Для народу ти ж завжди ним був!.. Ведуча: Сини Назарія — два легені, такі схожі на нього. Вони пішли дорогою батька, навіть його інтонації пробиваються в їхньому співі. Дай, Боже, їм продовжити велику подвижницьку працю, якій віддав усього себе їхній татусь. А ще підростають і дві доньки. Назарій дуже хотів жити, ростити своїх дітей і співати разом з ними для нас всіх. "... у дітях ми себе лишаєм, себе продовжуєм в житті..."
2- йучень: Кликав батько синів ясночолих до себе:
3- Я збираюся, діти, у високеє небо, —
В батька очі світились — два сини, два соколи, То — від нього частинка, його рідна кровинка.
4- У дорогу далеку мушу, діти, збиратись, Із тієї дороги вже мені не вертати,
Що нажив, все, що маю, вам, сини, залишаю, Що беріг, що леліяв, все, чим жив, що омріяв.
Залишаю вам, рідні, нашу матір — Вкраїну, Бережіть її, любі, — мати завжди єдина, Мир і спокій родини вам, сини, захищати, Наша сила — в єднанні, вам, сини, пам'ятати.
Ще, сини мої любі, скарб вам заповідаю — Нашу Пісню вкраїнську — хай над краєм лунає, Вам нести її, рідні, по широкому світу, Нам без пісні не бути, нам без пісні не жити...
Так багато не встиг я, але мушу збиратись, Доспівайте за мене — я ж не встиг доспівати, Долюбіть за мене — я не встиг долюбити, Як собі, я вам вірю, дорогі мої діти...
Я вам вірю і знаю, що у вас дужі крила, Все, що заповідаю, донести вам під силу, Я у пісні вам, рідні, залишу свою душу... Ведучий: Останній "Пісенний вернісаж-94". Його завершальна пісня "Родина" в палаці культури "Україна", де Назарій повертав усміхнене обличчя до дітей, які танцювали у такт пісні:
"Родина, родина — це вся Україна, З глибоким корінням, з високим гіллям". (Хор виконує пісню "Родина, родина... ".)
Ведуча: Співоче поле, місто Київ. Це був останній виступ Назарія. Сили залишали митця. Схудлий, а очі — як догораюче багаття. Приліг на два стільці, що стояли в ряд, нарешті піднявся і, через силу всміхаючись, промовив: "Нічого, коли я співаю, мені легше". Назарій співав на диво легко, невимушено. Але помах руки до людей — якийсь кволий, боязкий, наче прощався з ними назавжди.
ЗО червня у Чернівцях о 10 годині 30 хв. помер Назарій Яремчук. У ту ж мить зупинився годинник на його руці...
7- й учень: Реквієм
Ти знову, Боже, нас осиротив — Назара взяв... Та чом же, чом же він?! Ця звістка, мов тяжке, тяжке прокляття!.. Ця звістка, мов страшний, тривожний дзвін!.. Такі не тліють — світять стосвічково, Вони Тобі потрібні, Боже, теж, Будь справедливим, годі віднімати! Бо ж Ти найяскравіших в нас береш! Тобою взято їх у нас доволі, І знов береш, і знову — передчас!.. Народ ми грішний, але ж чи найбільш? За що Ти караєш, Боже, нас?.. Вони між нас — то щедрий дар від Тебе, Вони ж приходять нас порятувати, Шляхи Твої незвідані, о, Боже, — Ти можеш як подати, так і взяти... Лишай їх нам, бо тут їх більше треба, Молю — ми в Тебе не найгірші діти, Тут стільки темряви! — о, Спасе, Хто ж буде тут, у ній для нас співати?! Назара взяв — шмат серця в нас відкраяв, І вже йому боліти і боліти... — Ця рана кровоточитиме завжди, Вона із тих, котрі не загоїти. Ведучий: В березні 1996 року Назарій Яремчук удостоєний нагороди з нагород — він став лауреатом премії ім. Т.Г. Шевченка, але вже посмертно.
8- й учень: Ти нині іменинник в нас, Назаре,
Та тільки, знаєш, — радості немає, Бо іменини, брате, ці — без тебе, І за вікном зима, й в душі — зима, Від снігу, ніби, світло, та — морозить, І холод повнить всі душі щілини — Ми тут — без тебе, ти десь там — без нас, Гіркі такі, печальні іменини... Щось не так у нас, як у людей, Коли уже до берега пристанемо?
Вже стільки в нас талантів у хрестах!.. А ми нові їх ставимо і ставимо... И нові свічки, — до них схилилась шалька Вже так давно на наших терезах. Ми лиш тоді їх вміємо шанувати, Коли вони уже на небесах! Ми — отакі, невдячні і непутні, Прости, Назаре рідний, — слів бракує... Спасибі за пісні, за те, що був із нами, Спізнилися, прости... А чи ж почуєш?..