ВИХОВНИЙ ЗАХІД "У ТОЙ ГОЛОДНИЙ 33-Й"
Ведучий: Пам'ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано кривавим і чорним. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де смертним шрифтом вкарбовано слова про голод і сатанинські обіцянки "вождів".
Багаті — Старцюватимете! Співучі — Затужите! Горді — Впадете на коліна! Густолюдні — Прополемо! — Пішов голод Україною.
Моторошний парадокс — вмирати на всеплодючих чорноземах шанованої світом житниці. Просто поля, на шляхах, у холодних хатах і на лавах промерзлих вокзалів, поодинці, сім'ями вимирали родини, села. Голод забирав тих, хто не виривав останнього окрайця з голодних дитячих ротів, не вмів торгуватись святинею, красти, вбивати, аби вижити.
(Ілюстрація, фотознімки з книги О. Міщенка "Безкровна війна ". Звучить перша чистина "Реквієму " Моцарта).
1- й учень: Не віриться, що в Україні раптово зник хліб, і люди залишилися без зернини. Це було не стихійне лихо, а зловмисно підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, заявив: "Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади". Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору. Але становище було катастрофічним. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: "Вийти з кризи шляхом конфіскації зерна у хліборобській галузі". За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали з селян внутрішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий.
2- й учень: Представники місцевої влади організували в селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху — позбавляли волі на 10 років. Відбувався розбій, свідомо спрямований на фізичне знищення селянства. Смерть косила людей до літа 1933 року.
(Звучить сьома частина "Реквієму" Моцарта).
3- й учень: Цей сніг, як прийшов, — розтане.
Село лежить в тумані. Голодний рік. Голодний день. Іде — не йде, повзе по мертвих, І, хвалити Бога, — хоча повзе, Весняний дух живий — не спертий До сонця зводить все живе. І воно молиться і плаче, Радіє сонцю і воді. Якби він знав, коли б побачив — Сини ростуть на лободі, Сини Радянської держави! Та знає вождь, усе він зна... І вус всміхається лукаво: В Москві весна, його весна!
4- й учень: В селі весна повзе на ліктях,
Повзе по мертвих і живих. В долині сонце ловлять діти, Що дзвінко капає із стріх, І п'ють опухлими вустами Оту живицю молоду, їм жить і жить, та над полями Знов ворон каркає біду. Забрали тих, хто із комори Пашню останню вимітав, Хто ще активним був учора — Сьогодні ворогом ставав! Голодний рік. Жорстокий світе, Дай хоч надію для живих. Весна і сонце ловлять діти, Що дзвінко скапує із стріх.
5- й учень: Голод-33. Це геноцид, внаслідок якого український народ зазнав мільйонних жертв.
В 1991 році вийшла книга українського літератора Олександра Міщенка "Безкровна війна". Він записав свідчення тих, кому довелося пережити голод. Адже то була справді безкровна, нерівна, людоморна війна проти цілого народу — такого працьовитого, мирного і цілком безвинного. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею. Вимирали цілі села — не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації.
6- й учень: Нині ми знаємо, що було тут. Був голод, штучно організований, був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на згубу українського народу — такого ненависного диктатурі, якій всюди ввижався прихований опір і затаєний сепаратизм. Цей безпрецедентний за своїм катівським розміром злочин сталінщини завдав Україні
найтяжчих втрат, коштував нації мільйони людських життів, у тому числі й материнських, дитячих.
1- й учень: У книзі-меморіалі "Голод-33", підготовленій журналісткою Лідією Коваленко і письменником Володимиром Маняком, зібрані оповіді очевидців з семи областей України. Не сьогодні це сказано: "Час народжуватися і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння, час збирати його... Час говорити! Хай ця гірка книга, народжена після десятиліть безмовства, ляже першим нашим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічній історії українського народу".
(Учні можуть зачитати свідчення очевидців, записані під час проведення пошукової експедиції "Дзвони пам 'яті").
Тему голоду 1933 року письменник Борис Хандрос виношував понад півстоліття. У повісті "Мор" автор зібрав спогади своїх земляків з Поділля, які залишилися живими свідками того страхітливого року. До повісті "Мор" Бориса Хандроса, поряд зі спогадами очевидців, увійшли й свідчення документів, газет тих років. І, звичайно, — погляди автора на трагедію тридцять третього року.
2- й учень: 12 серпня 1990 року поблизу Лубен українці вивершили курган Скорботи. Освятили місце вічної пам'яті своїм землякам, які залишили життя земне у пекельних муках.
(Звучить фонограма "Реквієму" Моцарта).
Ведучий: Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас. Боже, Україну збережи, Господи, помилуй нас! В наших грудях кулі і ножі, Нас розп'ято й знищено не раз. Боже, Україну збережи, Господи, помилуй нас!
(Звучить мелодія пісні "Господи, помилуй нас" — співають усі).